Штучна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор штучних мов, придуманий передплатниками розсилки CONLANG. Прапор має вигляд Вавилонської вежі на тлі ранкового сонця

Шту́чна мо́ва — це мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови від мов, які розвивались еволюційно. Штучні мови створюються через багато причин: наприклад, щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати реалізму вигаданому світу чи з інших естетичних міркувань (вигадані мови), для лінгвістичних експериментів (наприклад перевірки гіпотези Сепіра-Ворфа) чи для мовних ігор.

Також до штучних мов належать спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації в певних галузях науки і техніки, наприклад, мови програмування.

Станом на 4 січня 2022 року, найпоширенішою штучною мовою з оригінальною літературою є есперанто.

Огляд

[ред. | ред. код]

Штучні мови поділяються за принципом їхнього створення:

  • мови, створені апріорі — граматика та словниковий запас створюються з нуля, базуючись на уяві автора чи на певних розрахунках;

Прикладом апріорної та експериментальної мови є проєкт "URLCoFi" у Франкфуртському університеті ім. Ґете (Німеччина). На цій побудованій мові, що називається "Jucearm", вміст був розміщений в інтернеті, і в експерименті учасники повинні були знайти якомога більше вмісту мовою в інтернеті за допомогою списку слів. Проєкт мав на меті дослідити, як шукати та знаходити контент в інтернеті, а також обійти проблему "Precision-and-recall"[1] за допомогою побудованої мови.

Наприклад: "Famu siezbu wezä asj ziave ezbemesjaz, suzvazsobe ba lia zeboa fegle wemposowebu fezpe azpuzsaz suz iz wuane pez umodozesj."[2][3]

  • мови, створені апостеріорі — успадковують граматику та словниковий запас від природних мов. Вони також поділяються на
    • схематичні, в яких природний чи частково природний словниковий запас змінюється, щоб відповідати заздалегідь установленим правилам;
    • натуралістичні, де природні слова залишають своє нормальне звучання й написання.

Прикладом апостеріорної мови є мова Гільдеґарди Бінгенської "Lingua Ignota". Мова заснована на латинській граматиці, і вона розробила близько 1000 неологізмів.[4]

Приклад
Lingua Ignota Українська
crizia церква
diveliz диявол
iminois людина

Есперанто вважається загалом схематичною мовою, інтерлінгва розглядається як натуралістична, а новіаль представляють як компроміс між обома видами.

Призначення

[ред. | ред. код]

За призначенням штучні мови можна поділити на такі типи:

Щоправда, межі між ними доволі розмиті та штучна мова може належати одночасно до кількох різних типів.

Існують мови, розроблені так, аби висловлювати максимум змісту з мінімальною складністю, наприклад, токі пона.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Powers, David Martin (15 грудня 2011). Evaluation: from Precision, Recall and F-measure to ROC, Informedness, Markedness and Correlation (англ.). ISSN 2229-3981. Процитовано 17 серпня 2020.
  2. LernBar Player. lernbar.uni-frankfurt.de. Процитовано 17 серпня 2020.
  3. Goethe-Universität —. www.studiumdigitale.uni-frankfurt.de. Процитовано 17 серпня 2020.
  4. Higley, Sarah (2007). Hildegard of Bingen’s Unknown Language: An Edition, Translation, and Discussion (Англійська) . New York: Palgrave Macmillan. с. 246.

Джерела інформації

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]